Тому що це один з небагатьох римо-католицьких храмів Києва.
Тому що в радянські часи в його приміщенні розмітився планетарій.
Тому що тут під час служб звучить органна музика.
Тому що в соборі весь час є живі та свіжі квіти, що робить його затишним та привітним.
Тому що тут служби проводяться трьома мовами (у різний час) – українською, російською та польською.
Тому що поруч із храмом є дзвін – символічний пам’ятник, присвячений жертвам Голодомору.
Тому що тут можна у будь-який час отримати особисте благословіння.
Тому що кожну 1-шу неділю місяця тут надають благословіння дітям та вагітним жінкам.
Тому що храм завжди красиво вбирають до свят.
Тому що тут є крамничка біля входу, в якій можна придбати сувенірні листівки з особливими словами з Біблії.
Олександрівський костьол знаходиться на горі – до нього можна або піднятись з Європейської площі, або спуститись від Михайлівського собору. Зовні його будівля справляє враження простоти та вишуканості. Здалеку навіть не одразу можна сказати, що це храм. Напевно, дається взнаки його перебування в ролі приміщення для планетарію, чому сприяло його архітектурне планування. Всередині ж на диво затишно і хочеться там лишитись. Приємне світло та квіти, музика – усе це спонукає до роздумів про духовне.
Олександрівський костьол був збудований в першій половині ХІХ ст. над південним схилом Михацлівської гори. Свою назву він отримав від імператора Олександра І, який дав дозвіл на його будівництво. Наданий він був полякам, які мешкали в Києві. У той час імператор прагнув залучити польську громадську думку на свій бік (час після Наполеонівських війн).
Будівництво, розпочате 1817 р. тривало багато років і завершилось лише 1842 р. Припускають, що авторство першого проекту могло належати Беретті, а у плануванні брав участь також і А. Меленський. З 1835 р. роботами керував Л. Станзані, а закінчувалось будівництво під керівництвом Ф. Меховича, професора архітектури Київського університету.
Квадратну в плані споруду, з куполом, двома банями і портиком витримано у стилі класицизму миколаївської доби. Оздоблювальні роботи тривали в ньому до 1847 р. Стіни було прикрашено ліпленням, яке проіснувало до 30-х рр. ХХ ст.
В післявоєнні роки у храмі містився планетарій – це норма для тих часів, коли повсюди у церквах відкривали музеї та інші установи. На початку 90-х рр. його, нарешті, повернули римо-католицькій громаді міста і відновили богослужіння