Національний науково-природничий музей (Національна академія наук України), укр

Національна академія наук України (НАНУ) - вища наукова установа України з самоврядною організацією. НАНУ об'єднує дійсних членів, членів-кореспондентів та іноземних членів, а також всіх наукових працівників, що працюють у її наукових установах, здійснюючи дослідження у галузі природничих, гуманітарних, суспільних та технічних наук з метою всебічного розвитку духовної і матеріальної культури народу України. Академію засновано 1918 року в Києві. Назва Академії неодноразово зазнавала змін. У 1918-1921 рр. вона іменувалася Українська академія наук (УАН), з 1921 по 1936р. - Всеукраїнська академія наук (ВУАН), у 1936-1991 рр. - Академія наук Української РСР, з 1991 по 1993р. - Академія наук України, а з 1994р. - Національна академія наук України. У перший рік діяльності Академія складалася з трьох наукових відділів - історико-філологічного, фізико-математичного і соціальних наук, які охоплювали 3 інститути, 15 комісій і національну бібліотеку. Засновниками стали визначні українські вчені Д. Багалій, А. Кримський, М. Петров, С. Смаль-Стоцький, В. Вернадський, М. Кащенко, С. Тимошенко, П. Тутковський, М. Туган-Барановський, Ф. Тарановський, В. Косинський, О. Левицький. Нові члени УАН обиралися на загальних зборах шляхом таємного голосування. Установче спільне зібрання 27.11.1918р. обрало президентом УАН В. Вернадського. До першого складу дійсних членів УАН увійшли також історики Д. Багалій і О. Левицький, економісти М. Туган-Барановський і В. Косинський, сходознавець М. Петров, лінгвіст С. Смаль-Стоцький, правознавець Ф. Тарановський, біолог М. Кащенко, механік С. Тимошенко, геолог П. Тутковський. Гетьманський уряд виділив кошти для організації перших науково-дослідних кафедр, інститутів та ін. установ академії. Згодом президентами Академії обиралися М.П. Василенко (1921-1922), О.І. Левицький (1922), В.І. Липський (1922-1928), Д.К. Заболотний (1928-1929), О.О. Богомолець (1930-1946), О.В. Палладін (1946-1962), Б.Є. Патон (з 1962 року). Наукові школи.

В Академії сформувалося чимало наукових шкіл. Їх засновниками були видатні вчені-математики Д.О. Граве, М.М. Крилов, М.М. Боголюбов, механіки О.М. Динник і М.О. Лаврентьєв, фізики К.Д. Синельников, Л.В. Шубников, В.Є. Лашкарьов, О.І. Ахієзер, О.С. Давидов, А.Ф. Прихотько, О.Я. Усиков, С.Я. Брауде, геолог П.А. Тутковський, хіміки Л.В. Писаржевський, О.І. Бродський, А.В. Думанський, біологи і медики Д.К. Заболотний, О.О. Богомолець, В.П.Філатов, М. Г. Холодний, І.І. Шмальгаузен. У всьому світі відомі українські школи електрозварювання Є.О. Патона і кібернетики В.М. Глушкова. Ініціатива її заснування вийшла від Українського Наукового Товариства в Києві в квітні 1917р., але здійснили її тільки за Української Держави (1918): на пропозицію міністра освіти та мистецтва М. Василенка створили спеціальну комісію, яка від 9 липня до 17 вересня 1918р. розробила законопроект про заснування УАН, затверджений гетьманом П. Скоропадським 14 листопада 1918р. Згідно зі статутом, УАН з осідком у Києві поділялася на 3 відділи: Історико-філологічний (І), Фізико-математичних наук (II), Соціально-економічний (III). Видання Академії повинні були друкуватися українською мовою. Статут підкреслював загальноукраїнський характер УАН: її дійсні члени могли бути не тільки громадяни Української Держави, але й українські вчені Західної України (що тоді входила до складу Австро-Угорщини). Чужинці теж могли стати академіками, але за постановою 2/3 дійсних членів УАН. Декретом від 14 червня 1921р. Рада Народних Комісарів УСРР перейменувала УАН на ВУАН (Всеукраїнська Академія Наук), чим підкреслювала її значення також для українських земель під Польщею, Румунією й Чехо-Словаччиною. Того ж року до УАН приєднано Київську Археографічну Комісію й Українське Наукове Товариство у Києві, які припинили самостійне існування. Від 1920р. до поч. 1930-х pp. окремо діяло при І відділі Історичне Товариство Нестора Літописця. УАН підпорядкували також Всенародну Бібліотеку в Києві (заснована 1918 року під назвою Національна Бібліотека Української Держави, тепер - Національна Бібліотека України імені В. Вернадського); 1922 року ВУАН було передано друкарню Києво-Печерської Лаври. Розвиток ВУАН у 1924-1930 рр. Більшого розмаху набрала праця ВУАН з початком українізації і поверненням М. Грушевського з еміґрації (1924). Обраний дійсним членом ВУАН, він очолив її кафедру нової історії України, Історичну Секцію з численними комісіями, а також Археографічну Комісію. Персонал ВУАН зріс у 1924р. до 160 осіб. Протягом 1920-их pp. головну роль у діяльності ВУАН відігравав Історико-Філологічний Відділ (І). На 1927-1928 рр. він мав такі кафедри: історико-філологічна (керівник А. Кримський), історії української мови (Є. Тимченко), української усної словесності (А. Лобода), історії новітнього українського письменства (С. Єфремов), давнього українського письменства (В. Перетц), давньої історії українського народу (Д. Багалій), новітньої історії українського народу (М. Грушевський), історії географії (О.Г рушевський), візантологи (Ф. Мищенко), історії українського мистецтва (О. Новицький). 1930-ті pp. Вже почавши з 1929р., влада посилила контроль над ВУАН. Це було пряме й доволі брутальне втручання в організаційну та наукову роботу Академії; почалося її опанування й перетворення на радянську установу з обов'язковою ідеологією в дусі марксизму-ленінізму. Якщо до початку 1930-их pp. ВУАН мала значні здобутки у ділянці гуманітарних наук (гол. українознавчих), то в процесі наступних репресій і реорганізацій ці науки неухильно занепадали, а то й зовсім зникали з планів н.-д. установ АН УССР (класична філологія, орієнталістика, порівняльне літературознавство, історія України до 1917р., всесвітня історія, історія Церкви, психологія тощо). Про це свідчать і числові показники: на 118 дійсних членів АН УССР 1970 було тільки 10 з ділянки гуманітарних наук. Це або письменники, що науково не працюють (М. Бажан, О. Корнійчук), або партійні ідеологи (А. Скаба, М. Шамота). У 1970-их pp. більшість наукових праць АН УССР друкується російською мовою, а з 36 галузевих журналів лише 16 виходять українською, а решта російською (13) або двомовні (5) і процес русифікації невпинно триває далі. Сучасні сов. історики фальшують минуле УАН, не згадують про «диспути», «чистки», ув'язнення і ліквідацію багатьох її членів і співробітників та про щораз більшу русифікацію усіх установ УАН.

Музеї

Музей Води Киево-Печерська Лавра национальный историко-культурный заповедник Національна музична академія України ім. П. Чайковського Музей видатних діячів української культури – Лесі Українки, Михайла Старицького, Миколи Лисенка Національний музей історії України Національний художній музей України Національний музей літератури України Київська обсерваторія Київський меморіальний будинок-музей М. Булгакова Музей циркового мистецтва Музей мініатюри Палеонтологічний музей Музей історії канализації Києва Музей Івана Гончара Державний музей іграшок Педагогічний музей України Музей історії туалета Музей історії автомобілей в деталях Київський музей воскових фигур Київський музей О. Пушкіна

Державний музей книги і друкарства України Державний музей українського народного декоративного мистецтва Золоті ворота, музей, філіал Національного заповідника Софія Київська Аптека-музей Музей спортивної слави Украини (Державний комітет з фізичної культури і спорту України) Музей Авіації Музей збройних сил України (Міністерство оборони України) Музей гетьманства Київський музей російського мистецтва МАМАЄВА СЛОБОДА, етно-центр Музей Експериментаніум Національний науково-природничий музей (Національна академія наук України) Історико-архітектурна памятнка-музей Київська фортеця Історико-меморіальний музей М.Грушевського Музей історії Київа Музей мистецтв імені Варвари та Богдана Ханенків Національний музей Чорнобиль (Міністерство внутрішніх справ України) Музей народної архітектури та побуту "Пирогово" Київський державний музей Тараса Шевченка Музей однієї вулиці

Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років». Національний музей медицини України (Міністерство охорони здоровя України) «МИСТЕЦЬКИЙ АРСЕНАЛ», музейний комплекс культури і мистецтва Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України Національний заповідник "Софія Київська" Державний історико-архітектурний заповідник «Стародавній Київ» Київський літературно-меморіальний музей-квартира П. Тичини Музей "Андріївська церква - пам Музей "Кирилівська церква - пам Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського Київська дитяча картинна галерея Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Шевченка в Києві Київський Меморіальний Музей М. Заньковецької (відділ Державного музею театрального, музичного і кі Музей Історичних Коштовностей України (філія Національного музею історії України) Державний Музей Театрального, Музичного і Кіномистецтва України Музей Бджільництва Музей-Майстерня І.П. Кавалерідзе Музей Культурної Спадщини (філія Музею Історії м. Києва)